Хто були ці люди? Чому вони загинули? І хто винен у їхній смерті? Ці питання має ставити кожен сучасний український політик, щоб не допустити помилок, яких було допущено 90 років тому. Адже, як вчить історія, без належних висновків помилки мають здатність повторюватись.

Отже, в кінці грудня 1917 року уряд більшовицької Росії розпочав війну проти Української Народної Республіки. У січні 1918 року до Києва почали наближатися три більшовицькі військові угрупування під командуванням колишнього полковника царської армії М.Муравйова. Щоб відбити навалу ворожих військ і захистити Україну від інтервенції, 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під Бахмачем на Чернігівщині студенти-добровольці Українського народного університету, Київського університету імені Святого Володимира, учні старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії та невеликий загін Вільного Козацтва дали бій наступаючій більшовицькій армії. 300 студентів та школярів стали зі зброєю проти 6 тисячного війська, що складалося з петроградських та московських червоногвардійців і матросів Балтійського флоту.

Протягом п’яти годин патріоти-добровольці стримували натиск професійної більшовицької армії, але сили були нерівні. Бій під Крутами закінчився українською поразкою. В тому бою загинуло 250 українських студентів та гімназистів, 10 старшин, 32 юнаки потрапили в полон і були закатовані російськими солдатами. Решту поранених відвезли до Харкова.

Після звільнення України від більшовицької армії 19 березня 1918 року в Києві, на Аскольдовій могилі, відбулися похорони полеглих у бою під Крутами. Тоді стало відомо, що, увірвавшись до Києва, більшовицьке військо влаштували тотальний терор, розстрілявши на вулицях Києва більше 5 тисяч мирного населення тільки за те, що люди розмовляли українською мовою.

Бій під Крутами увійшов в українську історію як зразок жертовності й героїзму за нашу Батьківщину. Кожна свідома нація має свої Крути. Історії відомий бій 300 спартанців на чолі зі спартанським царем Леонідом, які в 481 році до Різдва Христового дали бій армії перського царя Ксеркона, що мала 1 мільйон 700 тисяч бійців. Та якщо бій спартанців під Термопілами був жертовністю 300 відбірних професійних спартанських воїнів, які свідомо йшли на смерть, аби показати силу духу нації, то в українській ситуації 300 непідготовлених студентів і гімназистів принесли себе в жертву через бездарність тодішньої української влади.

Безвідповідальні помилки Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським призвела до того, що була розпущена українська регулярна армія, яка пройшла сувору підготовку на фронтах Першої світової війни і була готова захистити Україну від вторгнення більшовиків. Однак короткозорість українських соціалістів, які свято вірили, що Росія ніколи не нападе на Україну, закінчилася втратою української незалежності. І якби не ця наївність українських політиків, то Україна не втратила б мільйони населення під час двох голодоморів, репресій 30-х років і мала б на сьогодні удвічі більше населення і вже б стала частиною Європи, як сусідня Польща, яка відокремилась від Росії у 1918 році.

Поразка під Крутами суворо застерігає українців бути єдиною політичною нацією. В цьому сенсі показова одна приватна історія. Під час походу більшовиків в Україну разом з ними на Київ наступав Юрій Коцюбинський, син українського письменника-класика Михайла Коцюбинського. У 1937 році Юрія Коцюбинського викликали до Москви, і він, потерпаючи від поганих передчуттів, одягнув українську вишиванку. Його вбили кулею в потилицю за вірнопіддану службу, як вбивали тисячі українців, що були п’ятою колоною, допомагаючи поневолити Україну. І цей випадок з Юрієм Коцюбинським має бути особливо повчальним для тих вітчизняних політиків, які свій політичний бізнес роблять на антидержавній та антиукраїнській діяльності.

Пам’ять про Крути застерігає нас бути пильними.