Як і більшість інших свят, Покрова сягає часів задовго до прийняття християнства. Цей день вважався межовим між осінню і зимою. Покрова - бо покриває землю білою ковдрою (за народними уявленнями, саме на Покрову повинен був випасти перший сніг. Якщо його в цей день не буде, то не буде і в листопаді). У цей день пильно стежили за погодою: якщо дує вітер із півночі, зима буде холодною, якщо з півдня - теплою, із заходу - сніжною тощо.

Пастухи і чумаки поверталися вже додому: "Прийшла Покрова - сиди, чумаче, вдома".

Враховуючи, що всі роботи по господі і у полі, у молоді починалася пора вечорниць. Сватання також відбувалися до Покрови, тому жовтень-листопад – найгучніший період весіль в Україні. Якщо ж ніхто до дівки не присилав сватів, то вона зверталася до Пресвятої Богородиці: «Покрова – Покровонько, покрий мі головоньку – хоч ганчіркою, хоч онучою, аби ся дівкою не мучу» та ін.

За легендою, колись князь Аскольд із дружиною вирішив взяти Константинополь. Греки дали жорстку відсіч. Налякані миряни сховалися у храмі і благали про допомогу святу Богородицю. І раптом вона зійшла з повітря і накрила всіх стражденних своїм покривалом-омофором, тож вони стали невидимими. Дружинники і сам Аскольд, вражені побаченим, прийняли християнство.

Козаки, знаючи цю легенду, шанували Покрову як свою святу. Де б вони не «осідали», насамперед своїм коштом зводили храм на честь своєї святої. «Відшукавши якийсь величний острів або приглянувши височенький <<ріг>>, тобто мис на березі Дніпра, обирали найкрасивіше й відкрите місце і на ньому, перш за все, зводили церкву, найчастіше Покровську, а вже згодом -- інші, необхідні житлові споруди» (Д.Яворницький). До священиків ставилися особливі вимоги: повинні бути начитаними у слові Божому, красномовними, голосистими, тверезими, службу мали вести неодмінно напам'ять, українською мовою; тих, що не відповідали цим вимогам, запорозькі козаки одразу ж висилали з Січі. Д.Яворницький зазначає, що «тривалий час у січовій Покровській церкві священиком був колишній духівник і вчитель Катерини Другої, вихованець Києво-Могилянської академії, Кирило Тарловський».

Під захистом Покрови (з її образами) козаки йшли до бою і віра у те, що вона покриває їх омофорою, тому вони невидимі для ворога, робила козаків (особливо характерників) непереможними.

До Покрови зверталися козаки у найтяжчі хвилини. Гетьман, сенатор і воєвода Київський Іван Виговський перед розстрілом читав акафіст до Богородиці.

Свято Покрови козаки шанували найбільше з-поміж усіх інших свят. Після зруйнування Січі козаки з образами Покрови пішли за Дунай на еміграцію і там зводили храми на честь Богородиці.

Вороги насамперед руйнували саме Покровські церкви. Після розгрому ордою у 1659 році Самарсько-Микольського монастиря «зі шпиталем, дзвіницею і школою» перша церква була збудована «на новій Січі, Чортомлицькій, в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці. Церква була закінчена у вересні, а богослужіння в ній розпочате 1 жовтня (14-го за новим стилем), у день храмового свята Січі». Та у 1709-му омріяна церква знищена московським військом разом із самою Січчю як помста за підтримку кошовим отаманом Костем Гордієнком гетьмана Івана Мазепи. При цьому, як пише історик, вже не «бусурманами», а одновірцями «із січової церкви були взяті: різьблений з царськими воротами іконостас з поставними іконами і з Деісусом, писаними на дошках і на полотні; вісім великих і малих дзвонів, три залізних з церкви хрести, одне Євангеліє і навіть свічки, віск та ладан»…

Українська повстанська армія, сповідуючи славні козацькі традиції, також шанувала Покрову як свою святу. Тому 14 жовтня – козацька Покрова - вважається також днем створення УПА.