Павло Тичина народився 15 (27) січня 1891 року (за іншими відомостями - 23 січня) в селі Піски (нині Чернігівської області Україна) в сім'ї сільського дяка.

Вчився спочатку в земській школі, потім у Чернігівській бурсі, одночасно співав у монастирському хорі - таким чином заробляв собі на життя після смерті батька, який помер в 1906 році. Потім навчався в духовній семінарії (1907-1913). Пізніше він знайомиться з Михайлом Коцюбинським, відвідує літературні «суботи» в його домі, читає там свої, схвально зустрінуті, вірші.

Друкуватися Тичина почав у 1912 році, перша збірка віршів - «Сонячні кларнети» - датована 1918 роком.

З 1913 року навчається в Київському комерційному інституті, одночасно працюючи в газеті «Рада» та журналі «Світло». Революційні події 1917 року застали Тичину в Києві.

У 1923 році переїздить до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Тут він працює в журналі, багато пише, вивчає вірменську, починає оволодівати грузинською і тюркськими мовами.

У 1938-1967 роках - депутат ВР УРСР, в 1953-1959 Голова ВР УРСР. Депутат ВР СРСР (1946-1962).

У 1943-1948 роках - міністр (нарком) освіти УРСР.

Академік АН УРСР (з 1929 року), директор Інституту літератури АН УРСР.

Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
  
Нагороди та премії:

 
 - Сталінська премія першого ступеня (1941) - за збірку віршів «Чуття єдиної родини» (1938). 
 - Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1962) - за вибрані твори в 3 томах (1957). 
 - Герой Соціалістичної Праці (1967). 
 - п'ять орденів Леніна 
 - два ордени Трудового Червоного Прапора 
  
Творчість

Перші вірші написав в 1906 році. Великий вплив на поета-початківця надали зустрічі з українським письменником Михайлом Коцюбинським, літературні суботи якого він регулярно відвідував. У 1912 вперше надрукований вірш Тичини («Ві Знаєте, Як липа шелестить»).

У Києві в 1919 році вийшла його збірка «Сонячні кларнети», в якому він запропонував українську версію символізму. Свій голос в поезії Тичина зберіг і після перемоги більшовиків на Україну, видавши збірки «Замість сонетів і октав» (1920), «У космічному оркестрі» (1921). У той же час починає працювати над поемою-симфонією «Сковорода», присвяченій великому філософу.

До початку 1920-х років Тичина ставав все більш «радянським», що не вберегло його від звинувачень у буржуазному націоналізмі. Початок 1930-х - період капітуляції Тичини перед більшовизмом. Поет складає професійні пропагандистські вірші, на довгі роки ввійшли до шкільних програм і заслонити суть його творчості (Вірш «Партія веде» «Правда» 21 листопада 1933 друкує на мові оригіналу).

До кінця життя залишається вірний пропагандистсько-Агітаторська стилю. Талант Тичини лише зрідка проривався в його незавершені поемах, віршах посмертного збірки «У серці у моїм» (1970) і численних перекладах.

П. Г. Тичина є одним із співавторів слів Гімну Української РСР.

Зумів синтезувати в своїй ранній творчості традиції символізму початку XX століття і бароко XVII століття і вже тим самим виявився одним з найбільших українських поетів, Тичина пережив одну з найбільших творчих трагедій, ставши неперевершеним співаком сталінського ладу.