Народився 14 (27 січня) 1911 року в селі Ліп'янка (ніні Шполянського району Черкаської області). У 1930 році Закінчив Київську художньо-промислова школу (майстерня В. Клімова), у 1931-1936 роках навчався в Київському інстітуті агрохімії та ґрунтознавства. Як скульптор виступив у 1930-х роках роботів «Шевченко у дяка». Працювать у Галузі станкової та монументальної пластики. Скульптурним творимо Гончара прітаманні сміліве моделювання форми, динамічні композіції, портрети - чітко окреслені характери. Лауреат ДЕРЖАВНОЇ премії УРСР ім. Т. Шевченка (1989). Зібрав велику етномістецтвознавчу колекцію.
Надгробок Івана Гончара на Байковому кладовіщі в Кієві. Помер 18 червня 1993 року. Похованв Кієві на Байковому кладовіщі. Іван Макарович автор:
пам'ятників і скульптурних портретів діячів літератури, мистецтвава й науки:
В. Сосюри (1947);
О. Гончара (1949);
А. Малишка (1949);
молодому Т. Шевченкові (1950);
М. Горькому (Ялта, 1956);
М. Коцюбинському (1958);
Лесі Українці (1959);
Т. Шевченкові (Шешори; 1964);
У. Кармелюку (1964);
І. Гонті (Гонтівка, 1973);
С. Васильченку (Ічня, 1978);
Є. Патону (1953);
І. Бридьку (1957);
живописних портретів: Б. Хмельницького, М. Заньковецької, Леся Курбаса, Б. Олійника, Н. Матвієнко, А. Солов'яненка та інших (усі — 1985—1991 роки);
композиції «Тарас-водоноша» (1939);
горельєфів:
«Переяславська Рада» (1954);
«Берегиня», «Ярило» (1985-90);
серії живописних історично-етнографічних робіт:
«Весілля в Україні»;
краєвидів «Мальовнича Україна» (1960-ті роки);
нарисних типажів із різних регіонів України тощо.
1993 року на базі приватної колекції Івана Гончара засновано Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» — державний всеукраїнський спеціалізований науково-дослідний культурно-освітній заклад, розташований у Києві по вул. Івана Мазепи, 29 (колишня канцелярія генерал-губернатора).
| 
