Народився 12 лютого 1871 р. в селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Городенківський район, Івано-Франківська область) в родині сільського писаря. Його батько самотужки навчився грамоти, що допомогло йому піднятися з наймита до писаря, стати «взором порядного, непідкупного громадянина», авторитетним серед односельчан. Мав 15 морґів поля, гарну хату, пасіку і сад. За спогадами Василя Стефаника, родина Мартовичів належала до давнього раввінічного єврейського роду, останній представник якого (дід письменника) прийняв християнство і був вигнаний з єврейської общини.

З 1882 Лесь Мартович — учень Коломийської гімназії. У червні 1892 року закінчує гімназію і записується на юридичний факультет Чернівецького університету, який закінчив через 17 років (1909). Батько не мав змоги утримувати сина в університеті і розраховувати довелось тільки на себе. Займався громадськими справами — працював у нелегальному гуртку, члени якого проводили серед селян культурно-освітню роботу; збирав і вивчав фольклорні матеріали; видавав свою літографовану газету «Збірка»; засновував по селах читальні тощо. У той же час він був редактором львівської газети «Хлібороб» (1893) за мізерну платню — 30 гульденів, а в 1897—1898 роках став редактором «Громадського голосу», який до того редагував Іван Франко.

Працював у Львові, Дрогобич, Городку і, Стрию. Починаючи з 1905 року важко хворів, Його навіщав одного разу І.Франко. Помер 11 січня 1916 у селі Зубейки, похований с. МонастирокВ домі якому жив Л.Мартович наданий момент школа в селі Зубейки! Львівської області.

Літературна творчість

Лесь Мартович — автор 27 оповідань[1].

Свої новели з селянського життя Лесь Мартович писав покутською говіркою.

Писати Лесь Мартович почав ще в гімназії. Перше оповідання «Не-читальник» було написане у 1889. Мартович — письменник сучасного йому села, тематично дуже близький до Василя Стефаника та Марка Черемшини. Його герої — селяни з найвіддаленіших сіл Західної України. У своїй творчості письменник відходить від народницьких канонів; він нерідко розвиває глибокі соціально-економічні корені класової нерівності у селі («Мужицька смерть»). Мартович любив односільчан, глибоко люблячи їх. Відмітна риса його художньої манери — з'єднання трагічного з комічним, гумор, який порою переходить у гостру сатиру. Особливо вдалися Мартовичу образи селян у повісті «Забобон».

Твори
Лумера
Іван Рило
Винайдений рукопис про руський край
Мужицька смерть
За топливо
За межу
Ось поси моє
Зле діло
Стрибожий дарунок
Відміна
Гарбата
Грішниця
Хитрий Панько
Квіт на п'ятку
Війт
Смертельна справа
Булка
Прощальний вечір
Народна ноша