Найнезвичайнішою дзвіницею на території України є, мабуть, дзвіниця Києво-Печерської лаври, яка відхилена від вертикалі, як знаменита Пізанська вежа. Ще за часів спорудження через нерівномірний осад грунту дзвіниця похилилася, і в 1740 році навіть було порушено справу проти архітектора І.Г.Шеделя: його звинуватили у неправильному плануванні. Дзвіницю добудували, пізніше (в 1951 році) визначили відхилення, а 1987 року зробили заміри вже за допомогою електроніки. При загальній висоті дзвіниці 96652 м відхилення становить 60,3 см. Отже, падіння київській дзвіниці не загрожує.
дослівно "любов до українського". Уживалося імперськими політиками та російськими шовіністами в зневажливому розумінні.
Історична довідка:
У ширшомузначенніукраїнофілами (ук.) булипольськіписьменники так званої «українськоїшколи» іпізніше поляки — мешканціУкраїни, які писали поезіїіскладалипісніукраїнськоюмовою (див. «Українською музою натхненні», К. 1971). Подібнеявищеспостерігаємоі в російськійлітературіпершоїполовиниXIXст. (В. Сиповський. «Україна в російськомуписьменстві», К. 1926). У стисломузначенніукраїнофіламиназивалиукраїнськихдіячів 1860-их pp., а часиїхньоїдіяльності 1860 — 80-их pp. періодомУкраїнофільства. Саміукраїнофіливолілиназиватися «народолюбцями», але не заперечувалийпротиінших назв. Рух українофільства особливо поширився на початку 1860-их pp. іпоклавосновидальшогорозвиткуукраїнства. На першомумісціукраїнофіли ставили освіту широких народнихмасрідноюмовою; для цьогоскладалипідручникиукраїнськоюмовою та видавали твори українськоїлітератури. Українофіливидавалижурнали: «Основа» у Петербурзі (1861 — 62),
«Черниговский листок» та багаторукописних (найвідомішіз них київський: «Самостайне Слово», «Громадниця», «Помийниця»), а також книжки для народу і так званіметелики (маленькіброшурки). Почавши від 1859 українофіли створили широку мережу своїх Громад (найважливіші в Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесітощо), якіпоклалибагатопраці коло організаціїшкільництва (зокрема так званінедільнішколи, 1859 — 62). З світоглядово-політичногопоглядутермінУкраїнофільствоохоплюваврізнітечіївідзвичайноїлюбови до свогорідного аж до палкогонаціоналізму (хочтермінуцьоготодіще не було) інезалежности.
Післяпридушенняпольськогоповстання 1863 російський уряд посиливборотьбупротиУкраїнофільства (Валуєвськийобіжник 1863, Емський указ 1876), однакрухукраїнофільствараз-у-развідроджувався (початок 1870-их,
початок ікінець 1880-их pp.). Пізнішеукраїнофілипрацювалипереважно на культурно-освітнійниві: складаннясловниківукраїнськоюмовою (УманцяіСпілки, т. зз. Грінченка), літературнатворчість, а гол. наук. діяльність у цариніукраїнознавства. Зокремавеликупрацюпроробили вони в рамках Південно-ЗахідньоговідділуІмператорськогоРосійськогоГеографічногоТовариства у Києві (1873 — 76) іжурналі «Киевская Старина»
(1882 — 1906).
З часом українофіли, підщоразбільшимтискомросійського уряду, здавалисвоїпозиції, відмежовуючисявідбудь-якоїнаціонально-політичноїдіяльності. Цевикликало критику йневдоволення не лишез боку молодшоїгенераціїукраїнськихдіячів, а навітьісеред самих українофілів. Історіяукраїнофільстваскінчилася в кінці 1880-их pp. На змінуйомувиступила нова генераціяукраїнства.
За радянськихчасівукраїнофільськийруххарактеризували як рух «буржуазно-націоналістичний».
