Одного разу Візантія, знаючи про те, що мають прийти руські кораблі, замкнула величезними ланцюгами Босфорську протоку. Але кмітливі русичі знайшли вихід. Вони приладнали до суден колеса і, коли подув вітер, підняли вітрила. Кораблі по суходолу поїхали до стін столиці Візантії. Як свідчать історики, було це 907 року, коли дружину очолював князь Олег.
дослівно "любов до українського". Уживалося імперськими політиками та російськими шовіністами в зневажливому розумінні.
Історична довідка:
У ширшомузначенніукраїнофілами (ук.) булипольськіписьменники так званої «українськоїшколи» іпізніше поляки — мешканціУкраїни, які писали поезіїіскладалипісніукраїнськоюмовою (див. «Українською музою натхненні», К. 1971). Подібнеявищеспостерігаємоі в російськійлітературіпершоїполовиниXIXст. (В. Сиповський. «Україна в російськомуписьменстві», К. 1926). У стисломузначенніукраїнофіламиназивалиукраїнськихдіячів 1860-их pp., а часиїхньоїдіяльності 1860 — 80-их pp. періодомУкраїнофільства. Саміукраїнофіливолілиназиватися «народолюбцями», але не заперечувалийпротиінших назв. Рух українофільства особливо поширився на початку 1860-их pp. іпоклавосновидальшогорозвиткуукраїнства. На першомумісціукраїнофіли ставили освіту широких народнихмасрідноюмовою; для цьогоскладалипідручникиукраїнськоюмовою та видавали твори українськоїлітератури. Українофіливидавалижурнали: «Основа» у Петербурзі (1861 — 62),
«Черниговский листок» та багаторукописних (найвідомішіз них київський: «Самостайне Слово», «Громадниця», «Помийниця»), а також книжки для народу і так званіметелики (маленькіброшурки). Почавши від 1859 українофіли створили широку мережу своїх Громад (найважливіші в Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесітощо), якіпоклалибагатопраці коло організаціїшкільництва (зокрема так званінедільнішколи, 1859 — 62). З світоглядово-політичногопоглядутермінУкраїнофільствоохоплюваврізнітечіївідзвичайноїлюбови до свогорідного аж до палкогонаціоналізму (хочтермінуцьоготодіще не було) інезалежности.
Післяпридушенняпольськогоповстання 1863 російський уряд посиливборотьбупротиУкраїнофільства (Валуєвськийобіжник 1863, Емський указ 1876), однакрухукраїнофільствараз-у-развідроджувався (початок 1870-их,
початок ікінець 1880-их pp.). Пізнішеукраїнофілипрацювалипереважно на культурно-освітнійниві: складаннясловниківукраїнськоюмовою (УманцяіСпілки, т. зз. Грінченка), літературнатворчість, а гол. наук. діяльність у цариніукраїнознавства. Зокремавеликупрацюпроробили вони в рамках Південно-ЗахідньоговідділуІмператорськогоРосійськогоГеографічногоТовариства у Києві (1873 — 76) іжурналі «Киевская Старина»
(1882 — 1906).
З часом українофіли, підщоразбільшимтискомросійського уряду, здавалисвоїпозиції, відмежовуючисявідбудь-якоїнаціонально-політичноїдіяльності. Цевикликало критику йневдоволення не лишез боку молодшоїгенераціїукраїнськихдіячів, а навітьісеред самих українофілів. Історіяукраїнофільстваскінчилася в кінці 1880-их pp. На змінуйомувиступила нова генераціяукраїнства.
За радянськихчасівукраїнофільськийруххарактеризували як рух «буржуазно-націоналістичний».
